Обережно, дифтерія

З жовтня місяця 2019 року в Україні погіршилася епідемічна ситуація з дифтерії. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України станом на 01.11.2019 р. в Україні зареєстровано 22 випадки дифтерії, з них – 20 протягом жовтня, 7 випадків підтверджено лабораторно: в Луганській, Запорізькій, Хмельницькій, Закарпатській, Тернопільській та Київській областях.

За інформацією Фастівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Київський ОЛЦ МОЗ України» у м. Фастові та Фастівському районі за останні 10 років та станом на 01.11.2019 р. захворювань на дифтерію не зафіксовано.

В Київській області поодинокі випадки дифтерії були зареєстровані в 2012 (м. Славутич) та 2018 (смт.Коцюбинське) роках. В Києві було 2 випадки дифтерії в 2016 році , в 2019 році – 2 випадки , що підтверджено лабораторно. За останні роки в України реєструвалися поодинокі випадки дифтерії.

Дифтерія є смертельно небезпечна інфекційна хвороба, її збудник має серйозну інтоксикаційну дію і призводить до смерті у 50 -100 випадків із 1000 захворілих. Україна пережила епідемію дифтерії, яка зафіксована в МОЗ з 1991 по 1998 роки . Причиною був край низький рівень вакцинації дітей та ревакцинації дорослих. Тоді захворіло 20000 людей, із них померло – 696. У м. Фастові та Фастівському районі у 1991 р. був спалах дифтерії, під час якого захворіло 32 особи, серед них 2 дітей, померло від дифтерії 6 осіб, з них 2 дітей.

Станом на 01.10.2019 р. в Україні щеплено 59,5 % дітей віком до 1 року та 53,2% дорослих від кількості , що передбачена плановою вакцинацією. Зазначена ситуація є небезпечною щодо виникнення та розповсюдження дифтерії серед населення, що не щеплене.

У м. Фастові та Фастівському районі станом на 01.11.2019 р. щеплено 91,3 % дітей віком до 1 року та 60,3 % дорослого населення від кількості, що передбачено плановою вакцинацією.

 

Дифтерія – це гостре інфекцій захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок. Збудник виділяється з дихальних шляхів хворого, або носія під час розмови, крику і особливо під час чхання і кашлю. У зв’язку з відносною стійкістю збудника дифтерії у навколишньому середовищу зараження дифтерією можливе через інфіковані дитячі іграшки, посуд, руки, молоко. У дифтерійні плівці, в крапельках слини та на різних предметах довкілля дифтерійні бактерії зберігають життєдіяльність до 15 діб, у воді та молоці – до 20 діб, а в пиловій фазі бактеріального аерозолю – до 6 місяців. Однак вказаний додатковий механізм передачі збудника дифтерії спостерігається дуже рідко. У разі іншої локалізації збудника цієї інфекції (слизова оболонка ока, зовнішні статеві органи, шкіра) передача його може відбуватися через предмети побуту, перев’язний матеріал, руки та ін.. У ділянці проникнення у тканини дифтерійні бактерії розмножуються і виділяють екзотоксин, що зумовлює виникнення спочатку катарального, а потім дифтерійного запалення та некрозу з утворенням фібринозних плівок. Головну роль у розвитку патогенезу, клінічних проявів та ускладнень з боку різних органів та систем при дифтерії відіграє екзотоксин.

Інкубаційний період захворювання складає від 2 до 10 діб.

Джерело інфекції – хвора людина з різними формами клінічного перебігу (від легких та важких токсичних форм) і бактеріоносії. Заразний період у хворих на дифтерію розпочинається з кінці періоду інкубації і триває протягом клінічного перебігу хвороби. Після одужання у тих, хто перехворів на дифтерію, формується реконвалесцентне носійство, яке може тривати від 2 тижнів до місяця. Хронічне бактеріоносійство – від 6 місяців до кількох років. Також бактеріоносійство може бути у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні прояви були відсутні).

Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання. Захворювання на дифтерію може мати такі прояви : біль у горлі ; підвищена температура, лихоманка; набряк слизової оболонки ротоглотки; наліт на мигдаликах сірого кольору, осиплість голосу; набряк шиї; збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання :

  • Дифтерія носа : серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка – загальні симптоми.
  • Дифтерія глотки : найчастіша форма ; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках – масивний набряк м’яких тканин шиї (бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів – тяжке дихання за участю допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз . Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2-3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонки глотки незначно гіперемована і набрякла.
  • Дифтерія гортані та трахеї : як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми : захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
  • Дифтерія шкіри : раньова інфекція ; хронічна виразка , яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом, або заповнена некротичними масами.

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступені тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

 

Вакцинація є основним методом профілактики дифтерії, яка не тільки запобігає захворюваності, а й полегшує клінічний перебіг недуги.

Вакцинація та ревакцинація дітей проводиться згідно з національним Календарем профілактичних щеплень:

  • Вакцинація проти дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком : у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). Для вакцинації дітей проти кашлюку на першому році життя можуть використовуватися вакцини, як з ацелюлярним (АаКДП), так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. ;
  • Ревакцинація проти дифтерії та правця у 6 років здійснюється анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП).
  • Останнє щеплення за Календарем діти отримують у 16 років анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М).

Першу планову ревакцинацію дорослим за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацію через кожні 10 років для підтримки імунітету проти дифтерії та правця.

Але нажаль, в отой проміжок часу, останні 10 років мало хто робив ці щеплення кожні 10 років. Тому у нас зараз групою ризику є як дорослі так і діти, які не щеплені , або щеплені з порушенням Календаря.

При вирішені питання про щеплення дітей з порушенням Календаря сімейний лікар або лікар-педіатр повинен керуватися вимогами наказу МОЗ №595 від 16.09.2011р. (у редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. №551), зареєстрованого в Мінюсті України 13.10.2014 р. за №1237/26014 зі змінами. При виборі схеми вакцинації необхідно користуватися інструкцією виробника про застосування вакцини /анатоксину.

Дітям старше 7 років та дорослим , які раніше не були щеплені, або не мають дані щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово (мінімальний інтервал між дозами : 1-2-а дози – 1 місяць ; 2-3-я дози – 6 місяців).

Ревакцинація дітей віком 15-18 років, які отримують щеплення поза Календарем щеплень, здійснюються з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1 рік – 1,5 роки не гарантує захист від інфікування та захворювання, але захворювання у правильно щеплених буде протікати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію. Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.

Вакцинація відбувається в кабінетах щеплень лікувально-профілактичних закладів (безкоштовно). В Україні достатньо вакцини для всіх категорій населення. Щоб отримати щеплення потрібно звернутися до сімейного лікаря, або до лікаря-терапевта та лікаря-педіатра.

 Завідувач Фастівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Київський ОЛЦ МОЗ України»,

лікар – епідеміолог, Заслужений лікар України В. І Ткаченко

    БІЛЬШЕ НОВИН

    ДИВИТИСЬ